26 листопада 2018 року в Первомайському індустріально-педагогічному технікумі пройшов виховний захід, присвячений 85 роковинам трагедії українського народу – «Злочин проти нації: Голодомор 32-33», який підготували і провели викладачі Максименко Л.В., Гладка М.І. та художній керівник Савченко В.Є. за допомогою Гончарука Івана.
Ведучі Соловйов К., Мухіна К., Соколов Д., Іщенко В. на фоні класичної музики Й.-С. Баха, В. Моцарта сторінка за сторінкою розкривали присутнім страшні факти геноциду Українського народу.
Викликав сльози на очах у присутніх сюжетний танець у виконанні танцювального колективу «Бригантина» (Соколов Д., Васильєв А., Єсипенко В., Баєв В., Токарева Г., Круглова І., Зенкіна Л.) під керівництвом Савченко В.Є.
Документальні факти, спогади та віршовані рядки про Голодомор, особливо монолог “Я ще живий” про 10-річного хлопчика, який вмирав від голоду у виконанні Ляшова Д., вірш «Бозю, а що там у тебе в руці», який виконала десятирічна Макаринська Ганна, торкнулися душі кожного.
Рядки монологів свідків у виконанні Воронова М., Токаревої Г., Щирої Д., Зайчука М. викликали сум, біль, співчуття до очевидців тих подій.
Читці Сухіна А., Сіньова А., Воронов М., Ярьомєнко Н. та Сокирко Д. примусили присутніх замислитися про той непереборний жах, який охоплює людину в момент, коли немає навіть малесенького шматочка хліба, про нестерпний біль від втрати рідних…
Молитва «За убієнних голодом» Катерини Мотрич прозвучала у виконанні Круглової І. В уяві кожного постали жахливі картини знущання над українцями: опухлі і замучені від голоду діти, зневірені та знедолені дорослі.
Зворушливим був монолог Серебрякової Л., яка цілувала шорстку хлібну скоринку і молилася за тих, у кого її не було на столі у голодному тридцять другому і тридцять третьому.
На завершення заходу Зайчук М. під акомпанемент гітари виконав пісню «Засвіти свічку» на спомин про тих, кого сьогодні немає серед нас, які померли страшною смертю.
Присутні мали змогу переглянули відеофрагменти, архівні матеріали, які тривалий час не оприлюднювались, що дало змогу унаочнити жорстокі факти із трагічного життя українського народу.
Сьогодні – час очищення. І ми починаємо осмислювати самі себе: що з нами сталося? Сміливішає пам’ять, мужніє душа, розковується свідомість, звільнена від страху. На десятиліття можна засекретити архіви, приховати викривальні документи, замести сліди злочинів, переписувати історію на догоду диктаторові чи скороминущому ідеологічному божкові. Але з пам’яттю народу нічого не вдієш. У запізнілій жалобі схиляємо голови в каятті перед світлою пам’яттю тих, хто загинув. Вони згасли, як зорі.
