Україну в ХХ столітті спіткало чимало трагедій, серед яких – Голодомор, Голокост, українсько-польський конфлікт та Волинська трагедія, депортація кримськотатарського народу та ін.
У 2016 році виповнюються 75-та річниця трагічних подій Бабиного Яру. Подібно до табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцимі, Бабин Яр в Україні став символом знищення євреїв Європи під час Голокосту. Тільки за два дні, 29-30 вересня 1941 р., тут було розстріляно нацистами близько 34 тисяч євреїв! Декілька наступних років у Бабиному Яру продовжувалися вбивства десятків тисяч євреїв, а також радянських військовополонених, патріотів – українських націоналістів, ромів (циган), активістів комуністичної партії та інших «ворогів рейху».
Акцію знищення єврейського населення німецьке командування організувало блискавично й фундаментально. 26 вересня 1941 р. відбулася нарада, на якій розглянули заходи щодо ліквідації єврейського населення міста. Визначили місце розстрілу — Бабин Яр, один з найбільших на території Києва ярів (завдовжки — 2,5 км, завглибшки — від 10 до 50 метрів), де можна було б заховати тисячі трупів. По усьому місту було розміщено оголошення російською, українською і німецькою мовами, де усьому єврейському населенню було наказано зібратися 29 вересня 1941 року на розі вулиць Мельникова і Дехтярівської до 8 години ранку з документами та цінними речами. За невиконання наказу — розстріл. Містом поширили дезінформацію — поповзли чутки про переселення євреїв. У кінці вулиці створили пропускний пункт, куди по черзі відводили по 30–40 осіб, у яких забирали речі й примушували роздягатися. Після цього поліцаї палицями заганяли людей до краю яру. На протилежному краю розташовувався кулеметник. Постріли спеціально заглушалися музикою і шумом літака, що кружляв над яром. Після того, як рів було заповнено 2–3 шарами трупів, їх зверху засипали землею.
На Нюрнберзькому процесі було озвучено реальну кількість загиблих в Бабиному Яру – 168 тисяч євреїв і понад 300 тисяч військовополонених. Ці цифри підтвердив Міжнародний військовий трибунал. Страшні цифри, факти не вміщаються в людській свідомості. Це не можна ні осмислити, ні зрозуміти. Такій жорстокості немає пояснення!
В пам’ять про страшну трагедію Бабиного Яру в Києві поставлено пам’ятник тим, хто пішов у небуття, який є і пам’яттю, і пересторогою для прийдешніх поколінь. Ми не маємо права забути!
29 вересня 2016 року у Первомайському індустріально-педагогічному технікумі пройшли виховні години, присвячені цим страшним подіям. Чи потрібно сьогодні говорити про це? Думаємо, що так. Адже це був справжній жахливий геноцид єврейської та української нації.
Студенти групи 242 ПОКТ (куратор Овчаренко Т.Д.) провели виховну годину на тему «Бабин Яр – трагедія людства», розуміючи, що про цю трагедію треба говорити, оскільки вона тісно пов’язана з питаннями патріотизму, самопожертви в ім’я високої ідеї, єдності нації, її політичної свідомості.
Студентка Клімухіна Альона підготувала доповідь, в якій йшлося про страшні події трагічної історії Бабиного Яру. Було підготовлено презентацію, використано фрагменти документальних фільмів про злодіяння фашистів. Нікого не залишив байдужим вірш «Бабин Яр» у виконанні Пушкіної Яни.
Свої “бабині яри” є практично в кожній з окупованих нацистами областей України. За такою ж схемою проходило знищення євреїв у більших і малих містах і містечках. Однак масові розстріли були далеко не єдиним методом знищення радянських євреїв. Уже в перші тижні війни людей заживо спалювали в Галичині й інших областях Західної України. Як практично й на всій території Радянського Союзу, в Україні окупанти застосовували найжорстокіші способи знищення людей, особливо маленьких дітей. Нацисти кидали їх живими в могилу, підкидали в повітря й ловили на багнети, роздирали, змазували губи отрутою. Євреїв топили в річках, болотах, колодязях, кидали в стволи шахт, замуровували живими, розпилювали на частини.
Згадали на виховній годині історію рідного краю – Рубащанський ліс, де під час війни дітей погнали мінним полем, щоб розмінувати його, не забули і 32 шахтарів, яких скинули в шурф шахти ім. Менжинського. Таке не можна забути!
…Нині Бабиного Яру фактично немає, його зрівняли із землею. Тут проклали дороги й трасу метрополітену Дорогожичі, телевежу, спорткомплекс, побудували житлові квартали, розбили парк. Лише верхів’я урочища Бабин Яр у межах вулиць Дорогожицької, Мельникова, О. Теліги та Оранжерейної залишилося незабудованим — як свідчення трагедії світового масштабу, місце історичної пам’яті.
Пройшли роки, давно вже сплили ріки,
То вереск кров’ю в тім яру цвіте.
Бо біль землі, і біль душі навіки,
Про злочин пам’ять у віки несе.
Ми повинні пам’ятати! Бо ми – ЛЮДИ! Ми маємо молитися за безневинно убієнні душі. Лише наша пам’ять може заспокоїти їх. Вічна їм пам’ять!
