15 лютого 2017 року виповнюється 28 річниця виведення радянських військ з Афганістану. Щорічно напередодні цієї дати ми віддаємо данину пам’яті та поваги воїнам, які загинули, виконуючи свій військовий обов’язок. Біля їхніх могил лунають промови, звучать клятви, молитви. Майже в кожному українському місті та селі встановлено їм пам’ятники, пам’ятні знаки, у храмах служать по них панахиди.
Минуло 28 років від часу, коли українські воїни брали участь у великомасштабних бойових діях в Афганістані. Ця війна глибоко врізалась у народну пам’ять. В Первомайському індустріально-педагогічному технікумі проведено тематичні заходи з нагоди цієї річниці.
Під час проведення виховних годин «У серці болить Афганістан», «Час і досі не загоїв рану – цей одвічний біль Афганістану», «Є така професія: захищати Вітчизну» студенти вшанували пам’ять тих, хто поліг на афганській землі, хто йшов туди не за орденами і медалями, а свято вірячи, що виконують свій інтернаціональний обов’язок.
Запам’ятається надовго зустріч з воїнами-інтернаціоналістами, яка мала назву «І пам’ять серця, і вічний смуток, і біль священний ділимо навпіл». Із зацікавленням слухали всі присутні учасників бойових дій у Афганістані. Піскун Володимир Олександрович та Вольвак Юрій Іванович розповіли студентам про пекло війни, де в екстремальних ситуаціях трансформуються такі почуття, як дружба, мужність, чесність, порядність, милосердя.
15 лютого студенти та викладачі технікуму долучилися до місцевих жителів і взяли участь у традиційному покладанні квітів до пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам.
Цей день – не тільки данина пам’яті про усіх загиблих, але й вираз глибокої вдячності усім, хто повернувся додому, хто чесно і мужньо виконував військову присягу. Студентський та педагогічний колективи Первомайського індустріально-педагогічного технікуму глибоко шанують усіх, кому судилося пройти вогняне горнило в «гарячих» точках планети.
Всі заходи були спрямовані на те, щоб молоде покоління пам’ятало воїнів-ветеранів, виявляло розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває й досі у спогадах, у снах, у думках. Вони цього заслуговують.
Афганська війна ще довго буде нагадувати про себе, поки живі матері й батьки, які втратили синів. Вона буде жити в пам’яті дітей, які виросли без батька. Багато з них зовсім не знали тепла батьківських рук, інші ж все життя будуть берегти дитячі спогади про них.
Час невблаганно робить свою справу. В глибину історії відходить війна… І дай Бог, щоб нікому і ніколи не доводилося переживати такі страшні часи.
