Сьогодні, 24 лютого 2025 року, ми згадуємо подію, яка змінила Україну. Три роки тому вранці ми прокинулися від вибухів, які розірвали тишу мирних міст. Від страху, невідомості, гніву. Від усвідомлення, що світ, який ми знали, більше не буде таким, як раніше. Ми побачили колони ворожої техніки і дим від пожеж. Ми хапали телефони, дзвонили рідним, щоб почути голоси найдорожчих людей. Ми збирали речі нашвидкуруч або ж залишалися вдома, не знаючи, що принесе наступна година.
Але в той самий момент ми зрозуміли й інше. Україна не впаде. Ми не здамося. Всі – від військових до вчителів, від лікарів до студентів – стали на захист країни. Хтось став до лав захисників, хтось волонтерив, хтось просто робив свою роботу, бо кожен був важливий у цій боротьбі.
Минуло три роки. Ми багато пережили, змінилися. Але не зламалися. Україна стоїть. Україна бореться. І кожен з нас – частина цієї незламності. Світ побачив силу, єдність і незламність нашого народу.
Наш коледж, як і вся країна, відчув на собі наслідки війни. Двічі переміщений через російську агресію, він продовжує свою місію – навчати, підтримувати та виховувати. Ми вчимося й працюємо, доводячи щодня, що освіта – це ще один фронт боротьби за наше майбутнє.
Сьогодні ми згадуємо тих, хто віддав своє життя за Україну. Ми дякуємо захисникам і захисницям, які виборюють нашу свободу. Ми відчуваємо біль втрат, але водночас – гордість за силу нашого народу.
Кожен з нас – частина великої боротьби. Сьогодні важливо пам’ятати: наша зброя – знання, культура, правда. Ми віримо у Перемогу і наближаємо її щодня своєю працею, своєю незламністю, своєю вірою.
Пам’ятаємо. Боремося. Перемагаємо.
