Наше рідне місто Первомайськ, що на Луганщині, відділяє майже тисяча кілометрів від смт Гусятин, про яке ми знали лише з підручників історії. А сьогодні Гусятин на Тернопільщині – прихисток нашого закладу освіти – Первомайського індустріально-педагогічного коледжу. Колектив коледжу отримав можливість безпосередньо познайомитися з історією цього чарівного краю, зустріти чудових людей і ще раз впевнитися — Україна єдина.
У складних умовах сьогодення з особливою силою стає зрозумілим зміст слів «отчий дім», «рідний край», «Батьківщина». Трепетне ставлення місцевих жителів до батьківської спадщини, величі славетного минулого, героїзму сучасників ми відчули, відвідавши Гусятинський краєзнавчий музей, де нас гостинно зустрів директор Тарас Ярославович Василик. Його вболівання за збереження історичної спадщини Гусятина простежуються в його оповідях про славетні сторінки історії рідного краю, у створених власноруч макетах культових споруд.
Разом з екскурсоводом Надією Ярославівною Пенютою ми поринули в сиву давнину, дізналися про археологічні знахідки цієї землі періоду трипільської й черняхівської культур. З великим зацікавленням слухали про історію Збручанського ідола та його культове значення.
Розповідь про родину Северина Наливайка, уродженця Гусятина, ніби наблизила нас до тих давніх часів. А знайомство з книгою спогадів Т. Довгошиї-Косінської «На терновому шляху до волі і храму» про мужню, самовіддану боротьбу українських патріотів проти свавільного ворога ще раз підкреслило волелюбність місцевих жителів у різні періоди свого буття, будь-то участь у загонах УПА чи сьогоднішня боротьба за незалежність України.
Позитивний емоційний сплеск у всіх, хто був на екскурсії, викликало ознайомлення з творіннями місцевих майстринь – рушниками, вишитими сорочками. Якою ж повинна бути душа людини, щоб так передати її стан через шедеври рукотворного мистецтва – і радість, і горе, і задуми, і сподівання!
Відомо, що невід’ємною рисою українців є почуття гумору. І в цьому ми ще раз переконались, коли познайомилися зі скульптурами теракотової композиції Євгена Купярського.
Історія народу завжди буде жити, якщо пам’ятають про її творців. У Гусятині це чудово розуміють, зберігаючи скульптури людей, які своєю працею прославили цей чудовий край.
Сьогодні ми, мешканці Луганщини, вимушені були залишити свій рідний край, по якому своїми брудними чоботами ступив ворог. Тому з особливою вдячністю і шаною ми сприйняли інформацію про воїнів-захисників України – жителів Гусятинщини, що з 2014 року боронять нашу рідну країну, не шкодуючи власного життя.
Духовність – це характерна риса українців. Особливо вона відчувається тут, на Західній Україні, де люди в жорстокій боротьбі відстояли право на свободу віросповідання і право ходити до різних церков.
Щиро і привітно нас зустрів отець Михайло, який саме працював над відновленням костелу, проте, призупинивши роботу, він познайомив нас з трагічною історією костелу, розповів про плани по його реконструкції.
Правдиву історію Гусятинської синагоги нам повідав Сергій Леонідович Марцінко, людина небайдужа, відверта, яка не втрачає надії на її відновлення.
Гусятинський край має великі оздоровчі традиції. Під час екскурсії містом ми мали можливість відвідати бальнеологічну лікарню та зустрітися з її енергійним директором Тарасом Івановичем Балацьким. Він розповів про те, які послуги пропонує лікарня та поділився своїми планами на майбутнє.
Спілкуючись з такими щирими і чуйними жителями Гусятина, можемо впевнено сказати, що є щедрі душею й небайдужі люди, які роблять цей світ добрішим.
Овчаренко Тетяна Дмитрівна,
викладач соціально-гуманітарних дисциплін
