6 січня 2018 року Василю Стусу, правозахиснику і дисиденту, рідкісного поетичного таланту людині, виповнилося б 80 років. Тільки за те, що він любив Україну, радянська влада відправила його до в’язниці. Хоч і народився Стус на Вінниччині, але усе своє свідоме життя прожив у Донецьку, працював учителем, підземним на шахті, літредактором газети “Соціалістичний Донбас”. Легко бути україномовним письменником у Львові. Складніше – у Донецьку чи Луганську. Тут, окрім таланту до письма, треба мати ще й моральні сили для щоденної боротьби.
Дуже важко визначити сьогодні, чи був би Стус великим поетом, якби доля не закинула його батька на Донбас, де навіть збереження батьківської мови прирікало на кпини та часткову ізоляцію. Але з усією впевненістю можна сказати, що початки незламності духу закладені саме цим вугільним краєм.
13 березня 2018 року в Первомайському індустріально-педагогічному технікумі пройшов незвичайний урок української літератури, урок, присвячений літературі рідного краю – “В. Стус. Поет як символ незламного духу, збереження людської гідності. Життя і творчість”, який провела викладач вищої категорії Максименко Л.В.
Звучала музика, на фоні якої студенти Гончаренко В., Токарева Г., Сініченко І., Щира Д., Купцова Д., Олейніков В. декламували вірші поета. Цікаві повідомлення про життєвий і творчий шлях поета підготували “літературознавці” – студенти Середич Д., Токарева Г., Круглова І., Гончаренко В., Сергієнко В. Портрет В. Стуса намалював до уроку Єсипенко В., а Чумаєва О. – малюнок до поезії “На колимськім морозі калина… ”.
Фрагменти фільму “День незалежності. Василь Стус” допомогли присутнім “побачити” поета-патріота, якому тодішня система не простила його українського єства, його безкомпромісних виступів, його невміння і небажання згинати хребта, його нестримного прагнення волі особистості, суспільству, народу. В. Стуса чекали каторги Колими, Сибіру, Магадану, але й в ув’язненні він виявив непохитну мужність і нескореність. Поет понад усе любив Україну, боровся за її незалежність, своїм поетичним словом будив в українців високі почуття національної гордості і гідності.
Ми пишаємося тим, що Василь Стус жив на нашій землі. Його немає. Але він увійшов у безсмертя. Вірші великого правдолюбця піднімають наш дух, вчать людяності, достукуються до нашої совісті. Він серед нас.
