Є дні, які не схожі на інші. 26 червня 2026 року для Первомайського індустріально-педагогічного фахового коледжу був саме таким.
Цього дня коледж робив те, що по-справжньому вміють лише мудрі вчителі, — відпускав. Відпускав своїх випускників: три групи, три спеціальності, багато різних доль і характерів — у нове, інше, вже їхнє власне життя.
Захід відбувся онлайн. Але відстань не зробила його холоднішим. Навпаки — у кожному слові, яке звучало з екрана, було стільки тепла, що формат переставав мати значення.
Ці випускники навчалися в особливий час. Заняття нерідко переривалися, і причиною були не дзвінки, а сигнали тривоги. Тому урочистість розпочалася з хвилини мовчання — тихої, але важливої. Бо без пам’яті не буває майбутнього.
А далі — слова. Директора, заступника, кураторів. І найголовніше — самих випускників. Група 22 ПО ЦТ підготувала відео, яке сказало більше, ніж будь-яка промова. Представники інших груп говорили наживо — просто, щиро, по-своєму.
Наприкінці пролунав дзвоник. Символічний — адже за два роки дистанційного навчання він так і не став звичним звуком. Але його значення від цього не менше. Він існував. І сьогодні пролунав востаннє, щоб відчинити нові двері.
Щасливої дороги, випускники 2026 року! Ви — вже наша історія. Нам приємно усвідомлювати, що ми були її частиною.
