7 листопада 2024 року – десять років з дня, коли Міністерство освіти і науки України вперше підписало наказ, ініційований колективом Первомайського індустріально-педагогічного фахового коледжу про переміщення. У 2014 році через загострення ситуації на Луганщині коледж був змушений покинути свій рідний дім. За цей час заклад пройшов довгий і тернистий шлях, але незламний дух його колективу і здобувачів освіти завжди залишався незмінним.
Хто міг подумати, що мирне життя маленького містечка на Луганщині так різко обірветься? Хто б міг уявити, що здобувачі освіти замість лекцій і практичних занять будуть змушені переживати біль втрат, тривогу і невизначеність? Але життя внесло свої корективи, і ми, як і мільйони українців, опинилися перед вибором: здатися й опустити руки чи боротися, продовжуючи жити і працювати.
Заснований у 1977 році, коледж за понад чотири десятиліття підготував тисячі кваліфікованих фахівців для освіти та галузей економіки. У мирні часи стіни закладу щодня наповнювалися голосами і сміхом, а лабораторії, майстерні та аудиторії були осередками знань та умінь, свідками народження нових ідей. Після переїзду у місто Рубіжне у 2014 році колектив відновив свою діяльність, підтримуючи рівень освіти, що завжди був гордістю закладу. Але й там мир виявився недовгим.
Повномасштабне вторгнення росії 24 лютого 2022 року змусило коледж знову «зірватися з якоря». Цього разу прихисток було знайдено у мальовничому селищі міського типу Гусятин на Тернопільщині.
Сьогодні, коли ми згадуємо ці десять років, ми розуміємо, що це не просто період життя. Ми змінилися, пережили біль втрат і розлуки, але навчилися цінувати кожен день, кожну мить, стали сильнішими.
Ми вдячні всім, хто був з нами у ці непрості роки. Вдячні нашим випускникам, які сьогодні захищають Україну, вдячні всім тим, хто допомагав нам відновити роботу, вдячні нашим здобувачам освіти, які продовжують навчатися і разом з нами мріяти про майбутнє.
Особлива подяка – колегам з Рубіжанського індустріально-педагогічного фахового коледжу та ВСП «Гусятинський фаховий коледж ТНТУ імені Івана Пулюя», з якими ми разом пройшли ці 10 років.
Ми віримо в Україну і в нашу Перемогу. Ми віримо, що ця війна рано чи пізно закінчиться. І тоді ми повернемося на Луганщину, відновимо роботу нашого коледжу у рідному місті і продовжимо вчити та виховувати нові покоління фахівців.
